| Сторінки (2/114): | « | 1 2 | » |
Каньйон зумів мене зачарувати
Ріки і вітру ерозійний простір
Обрамлений хмаринками із вати
І скелями, що здалека не гострі
Здіймаюсь на його рельєфне плато
Дивлюся на ступінчастість граніту
Тріпоче вітер легковажно плаття
Безодня тягне силою магніту
Стрибаю у тенета до природи
Ширяє дофамін в мої судини
Дзеркалять силует бездонні води
А скелі необачність засудили
Тому що навмання, без парашута
Навіщо він, коли я маю крила?!
Але кренить, збиваюся з маршруту
Бовтаюсь мов вітрильник без вітрила
Де крила?! Я ж була одвіку фея
Літала під орудою у долі
Ростила їх, плекала у ідеях
Чому згубила пір’я з сили й волі?!
Допоки не торкнулись ноги грунту
Тож далеко від мене варти тверді
Я дихаю повітрям в повні груди
Але життя іде в обійми смерті
А може не життя це було зовсім?!
Бування в певнім просторі і часі
Тож треба жити, бо настане осінь
Зупинить хід життєвих катавасій
І вмить стає не страшно, я розкута
Похило вчусь ширяти, цього досить
Проте, де є вина, там і спокута
Безпомічність - це мій останній досвід
Зефіре, ти ж не вій на мене косо!
Заручниця твоя втрачає опір
І янгол поруч також тебе просить
Завалююсь невпинно в автооберт
Лечу в бічному збуренні потоку
У ковзанні з критичним кутом зносу
До гострих скель лишається півкроку
Не вийти з обертань навколо осі
Покликана за обрій міражами
В бажанні осягнути краєвиди
Без крил не облечу їх віражами
А штопор - шлях один - до панахиди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764814
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2017
Час утікає, а ми біжимо
Часто чекаємо чогось, немов
Жити попереду безліч віків
До целофанових слів і вінків
Вкотре вже грудень змінив листопад
Сварки сорок шелестіння цикад
Різні кантати співають вони
Світлі весною, сумні восени
Туги напилася сіра земля
Без соловейка і без журавля
Каркають трубно містичні круки
Тим навівають пекельні думки
Снігу чекаємо з неба й чудес
Молимось Тому, Хто вмер і воскрес
Просимо долі, прощення гріхів
Вторують нам зграї чорних птахів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764808
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2017
На всіх мовах світу ти можеш мовчати
Мовчання різниться за суттю і змістом
Нехай для розмови лишаються чати
В словах не завжди досить місця для істин
У царині іншій завдасть квазі-мова
Тональність стосунків і межі дистанцій
Мовчання для того найкраща основа
Homo est animal loquens et tácitus *
Але ж кожна тиша, є тиша почасти
Порожнє запліднити можна навмисно
Складний ембріон мисленнєвий зачати
Геном закрутити в спіралі зі смислом
Тож містика погляду, пластика руху
Чуттєві утворюють в душах прилоги
І чутно їх добре, аби хто послухав
Та чують не всі мовчазні DIAлоги
Для двох діалог має власне звучати
Мовчання є слово в чуттєвому танці
Вгадаю, про що велемовно мовчав ти
Про те, що давно наші душі коханці?!
*Людина - це тварина, що говорить і мовчить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Я дякую тобі за ніжні очі
Обсидіанові немов ацтекський ніж
Ти уві сні з’являєшся щоночі
Я підставляю серце, хочеш ріж!
Різьби на нім витки ініціалів
Чекань свій лик в традиції ікон
Відправа особливих ритуалів
Віршує свій містичний типікон
Я дякую тобі за всі розмови
Але ще дужче за оте, що між
За кожне недовимовлене слово
Неперетнутий потайки рубіж
За красномовність повного мовчання
Яке є більш змістовним аніж speech
За аскетичність в рухах за пручання
У боротьбі бажань і протиріч
Я дякую тобі за кожен привід
В твоїх обіймах зупинити мить
У сни приходиш ти? Чи може привид
Яким ночами серце тихо снить?!
Дбайливо зберігаю кожен дотик
У тайнику під назвою душа
Він буде там зі мною мабуть доти
Допоки кровоток не спинить шал
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2017
Стосунки ці нагадують хмаринку
Заручницю у настрої вітрів
Хмаринка конденсується в краплинку
Віршованих чуттєво-ніжних слів
Між нами дев’ять сотень кілометрів
Далеко ти, але в той час в мені
Є простір, де немов у чашці Петрі
Ми разом, добре нам, бо ми одні
Існує у душі моїй чарунка
Вона для тебе, в ній хазяїн ти
Оформила її любов-чаклунка
Відкрила таємницю як зайти
Живемо в ній ми голі і відверті
Плекаємо стосунки потайні
Ніхто не бачить ці душевні нетрі
А, дійсно, є вони, чи може ні?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2017
Час плине швидко, мов неосяжна гірська ріка
Чи є хтось в світі, хто би на нього не нарікав?!
Лиш тільки літо було, та знову прийшла зима
Ти обернувся, а вже не маєш того, що мав
Життя крізь пальці сочиться наче річний пісок
На гілках квіти з крижинок льоду, а був бузок
У теплу пору нас бавив запах його натхнень
А лід не пахне, тож всі чекають за ніччю день
Так буде завжди, природа tempora вже така
Час – течія є, прямує в вічність ріка з струмка
Він нами править, ми наче бранці, допоки він
Не зупинив ще життя земного недовгий плин
Час невловимий, він наче є, втім, його нема
Тож планувати чи рахувати його дарма
Для нас він простір, що йде з зачаття у небуття
Але, насправді, все це омана, час - відчуття
Не відкладаймо на післязавтра життя своє
Латинське Еgo перекладають як «той, що є»
Є тут і зараз, в оцю годину, лише одну
Що було й буде, не екзистує, подібно сну.
ІІ
Життя прожити вартує точно лише живим
В часу потоці пливу у шлюпці і ти пливи
Пливи поблизу, я хочу чути твій баритон
Змахни весельцем, хай занесе нас в якийсь затон
Човнів пелюстки притягне мірта, а в ній причал
Він зветься зустріч, яка розгонить усю печаль
Там Хронос протос скерує звуком, зупинить час,
Скоротить відстань, що розділяла раніше нас
Нехай зимою, я згодна навіть на темну ніч
Є перевага бо вже не видно нікому ніц
Нехай не видно, але твій голос засвідчить -ти
Зі снів своїх дерзнув нарешті в мої прийти
Я хочу чути про що завгодно, лише кажи
Ловити голос твій, чоловіче, не мій, чужий
Чужий і рідний, із найдорожчих, хто тільки є
Тебе з мільйонів моя свідомість розпізнає
Скеруй у мірту хоч ненадовго ти човенце
Тебе торкатись я хочу ніжно, ти знаєш це
І цілувати, куди не видно, тож навмання
Тебе відчути допоки Хронос мить не відняв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017
Це є рівняння з всіма невідомими
Гегеліанський закон заперечення
Час промайне і тоді усвідомимо
Чи подарунок то був, чи приречення
Дивна спіткала нас двох діалектика
В антагонізмі природи й свідомості
Волю скеровують потяг та етика
Вибір вирує на межах умовностей
Втім, несвідоме нам тихо підказує
Що дуже хочеться трішки дозволено
Хоч ми окремо, а подумки разом є
Тілом одягнені, душі оголено.
Про заборонене мрієм синхронно ми
Про імовірність разом розважатися
Припис моралі під спудом схоронимо
Тчеться бажанням мереживна матриця
Довго на кулях чуттів балансуємо
Кожен тримає себе врівноважено
Це доки простір наповнено сумнівом
Кисень довірою ще не розряджено
Ти алкоголь мій на максимум градусів
Я рівновагу втрачаю, аж соромно
Ти ЛСД мій і тріп по галактиці
Волю тобою вщент розбалансовано
Слухай, людино моя недосяжна ти
Може десь є ну хоча би підопція
Налаштування перезавантажити
Та повернутись з фантазій де досі я?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2017
З ким ти диво моє у порі цій нічній?
Ти є трішечки мій чи як завжди нічий?
От навіщо прийшов з некерованих снів
Та лягаєш рядком аритмованих слів?
Маєш час у добі на моральне піке?
Щоб налила тобі твоя гейша саке
Запалила зірки в океанах між вій
Розгорнула із спогадів шитий сувій
Кожен запис в якому мов зілля терпке
В ньому дихання наше глибоке п'янке
Поміж тіл б’ють термальні джерела жаги
Що розтоплять з бажання чесноти сніги
Розгорну і дозволю нарешті тобі
Дописати все те, розпочате тоді
Розв'язати корсет виховних парадигм
Цілувати коліна, пірнути між них
Буде тепло тобі між моїх голих ніг
Я прийму тебе так, щоб забути не зміг
У симфонії всіх найвідвертіших мрій
Струнні етики вже не триматимуть стрій
І відкрию тобі свої справжні світи
В них побачиш осяяним образ свій ти
Синтезую в ефірну олію полин
Культивую з піщинок ріст дивних перлин
Може, Данно, не пий?! Це звабливе саке
Хай не тягне в безодню, бо надто важке
Пропливай собі тихо в свідомім човні
Не пізнавши світів, що на дні у мені!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758459
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.11.2017
А, хочеш відкоркую таємницю?
Я чарівниця отже це є фокус
Він не новий святкує вже річницю
В моїй душі ти маєш власний локус
Це надзвичайний оніричний вимір
Він виникає кожен день надвечір
І зваблює сюжетами новими
Можливістю для чарівної втечі
Цей вимір утворився випадково
Він витівка любові та уяви
Із небуття прийшов і через слово
Вдягнувсь у марево тонке, цікаве
Устав його я напишу волоссям
Хай за пергамент будуть твої плечі
І так воно вже в коси заплелося
Тому що мають місце дивні речі
Такі що відкривають вихід в казку
Яка у згоді з жанровим законом
Дозволить зняти пуританську маску
Любов там не обмежена каноном
Дай тільки но спущу хоча б фіранку
Щоб янголи не стежили за мною
Дістану з скрині потайки пляшанку
Я вже хмільна, ти питимеш з хмільною?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757303
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.10.2017
Жінка – це половина всього
Чого половина? Чи може його?
Для нього вона є скоріш понад всім,
Бо пекло і рай носить в серці своїм.
Укупі коли, вони плоть є єдина
Кожен окремо - єства половина
Так вирішив Бог: «Сотворімо людину!»
З’єднав двох одвіку у першу родину.
Вона є ребро його, він лише глина
Обидва разом - чоловік та дружина
Із двох половин зачинають дитину:
Клітина запліднює іншу клітину…
А жінка як скрипка, що грати повинна
Хоча інструмент - лише гри половина
Самі корпус й струни будуть мовчати
Скрипаль має гру на ній розпочати
Смичком доторкнеться - мелодія лине
І стихне як тільки він гру свою кине.
Тож може була не її лиш провина,
Що спокусила їх підлість зміїна?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2017
Він часто курив ладан в своєму шоломі. Від того його глава була завше трохи всипана запашним попелом. Так в Старій Японії здавна воїни готувалися до смерті. До вірогідності стати чиїмось трофеєм. Відрубана голова повинна мати приємний запах. Бастард. Васал не свому королю в межах своєї імперії. Зрадник. Незаконно народжений, виплеканий і викоханий, творчий, сміливий, красивий. Він спить із мечем під потилицею, завжди напоготові як до бою, так і до самознищення. Від народження йому нашіптували про невідворотність смерті. Саме йому його смерті невідворотність. Він зростав у передсерді відчуваючи її холодне дихання. Її мертвецькі обійми були завжди поруч. Все свідоме коротке життя пройшло у підготовці до зустрічі з нею.
Нехай ціною болю, але це має статися.
Надгострий меч, його катана, кований великим майстром зі сталі в 64 нашарування має власну душу. Душа ця лірична мов перо поета. Вона від початку у синергії з душею власника. Свого воїна, Самурая. В цьому союзі написано сувої спогадів, поетичної прози, білих віршів, притч, роздумів ... У симфонії вони утворили власний Гексамерон ... Там переховуючись безсонними ночами, Самурай насолоджувався чарівним маревом, спостерігав за красою природи - Усії. Фантазійної Усії, сповненої гармонії, унікальності і досконалості, уособленої в одній Людині. В чужому Сюзерені. Самурай таємно дистанційно служив Йому думкою, молитвою, творчістю, енергією, мрією … Нічого не беручи у власного Імператора. Все, що давав Сюзерену сам із себе видобував. Він не крадій, що забирає у свого, щоб потайки подарувати чужому. У нього скарбниця, що не спустошується, джерело, що не вичерпається … Він давав не віднімаючи. Але це виявилось не дуже й потрібним…
Сонце зайшло. Всенічне бдіння.
Важка від думок голова лежить на твердому валику аскета. Справжні самураї є аскетами. Під ним катана. У свідомості мов перша зірка починає сходити нова танка. На цей раз остання …
Аж раптом згадалося чужа прощальна:
«Літня ніч, стежка снів між хмарами…
Почуйте мене гірські птахи!»
Втім, він має народити власну пісню, зі свого таємного болю зіткану.
Імперія, юдоль його народження і становлення в антагонізмі. Комусь слід принести себе в жертву. Дім, що розділився в собі не встоїть. Законний імператорський правоспадкоємець - воїн не потерпить поруч невірного іншого. Ще донедавна, маючи бастарда за близького друга, шанобливо й справно виконає останній обов’язок. Він слугуватиме у якості кайсяку при відправі ритуальної церемонії. Щоб полегшити участь стоятиме над Самураєм зі своїм довгим мечем. Кайсяку не дозволить злякатися та передумати. Не дасть утікти. Перетворитися на роніна, ніндзя, монаха, мандруючого поета, філософа…, ні за що у світі не дасть. Все, що правдою чи неправдою народжено в імперії, має в ній і померти. Інакше є ризик повернення. Тому справу слід довести до кінця …
Симовикриття, самовирок, самострата, без права на амністію, на виправдання, на співчуття … Так вимагає Бусідо.
Вже завтра …
Самурай прочитає прощальне танка, правицею візьметься за рукоять свого вірного катана, шуєю за загорнуте у папір лезо. На мить воно віддзеркалить промені сонця, що сходить, засліпить яскравим відблиском очі. Але лише на мить. Він власноруч встромить його собі в ліву частину підребер’я. Поринувши глибоко в осереддя душі, швидким нестримний рухом в правий бік, потім швидко угору холодне як лід лезо розтинатиме живу плоть. Розпалена лава крові бризне по білому поясу, на землю, на кімоно... Вона підніметься у ніс, підійде горлом, потече з вуст на підборіддя, ця гаряча, в’язка рідина зі смаком заліза … Не пролунає ані звуку …
Правонаступник буде чатувати. Він не дасть Самураю померти в слабкості, безчесті, стражденно. Його милість в його безжальності. Його місія в помаху меча. Його мистецтво у відсіканні голови, що не повинна відлетіти від тіла. Зберегти посмертну цілісність – одна з священних задач. Тоненька стрічка нерозрізаної плоті на горлі триматиме містично-естетичну єдність. Кайсяку оком вимірює амплітуду майбутнього удару. Кожен міліметр важливий. Цим він перерве коло страждань та віддасть честь Імператору. Чим не акт милосердя?!
Волосся небіжчика випромінюватиме аромат ладану і попелу. Тіло поховають з усіма привілеями. Разом з містичним катана. Їх гріх спокуто через сеппуку. З ними відспівають й поезію в прозі.
Провина Самурая в неправі на буття. На буття і сповідання. Він плід гріха і його ж слуга. «Гріха» красивого, чистого, не хтивого. Його катана – насправді кайкен, бо Він - це Вона.
Цей Самурай – Жінка. «Онна бугейся» зветься, тому що самураєм не може зватися жінка. Його сеппуку – це її дзігай. Її бусідо вимагає перед самостратою перев’язати щиколотки стрічкою, щоб посмертно виглядати охайно.
Вона - любов. Любов кохаюча, недоречна, непотрібна. Невідсічений вчасно мисленнєво-чуттєвий прилог, що перетворився на глибоке, непересічне почуття.
Субперсона, субіпостась, субособистість - Вона.
Вона римує свою останню неримовану передсмертну танка. Присвячує свому Сюзерену. Напише її кров’ю на рисовому пергаменті, вималює тінями на стіні, вирізьбить собі кайкеном на зап’ястях і стегнах. Перед смертю прийнято вголос читати родовід. Не має родоводу Субособистість, це теж вагома частина її провини. Тому наближається час піти у світ тіней, час невідворотності, час спокути, час вивільнення, час Дзігай.
Завтра? Післязавтра? Вже?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2017
Мовчання - це також мовлення,
Спілкування особливий стиль.
Найзмістовніші повідомлення
Не здіймають звукових хвиль.
В 'безсловесні діалоги' японці,
Особливо митці та містики,
Кодують у краю Сходу Сонця,
Невмістимі у слова смисли.
А якщо про любов сказано
Надто більше, аніж дозволено,
Мить мовчання і тиші показані,
Зберігати те недомовлене.
Це тому, що чуття омовити,
Означає їх значно спростити.
Через спрощення обумовити,
Обумовлюючи занепастити ...
Таємниця царини естетики -
Спілкування поза словами.
Головне не в ефірі фонетики,
А трансльоване між думками.
Супричасність через дотики -
Найвідвертіша з комунікацій.
Для знавців високої еротики
Зрозуміліша з усіх абстракцій.
Ніжний дотик до тіла рукою,
Попервах навіть без інтенції,
Наскрізно, нехай, мимоволі,
Заключає в душах конвенції ...
Зоровий контакт в повній тиші,
Не на мить, чи дві, а на більше,
Робить дихання значно глибшим,
Мрій прилоги ростуть вільніше.
У мовчанні тім стільки смислів,
Якби хто їх поклав на вірші,
Наче в клітку пташинку втиснув,
Була б лірика від найрідніших...
Завше тихо точиться ниточка
Від одної людини до іншої.
За скрижалі душі кріпиться.
І нема несвободи більшої.
Та людина поки усвідомить
Що була колись вільна, ніби,
Відстань ниточка їй зумовить.
Хід думок - вже не її вибір.
Цю угоду не в мові укладено
І не словом відлунала умова.
Невимовлене - не невгадане,
Та конвенція - негласна змова.
Змова душ і тіл, розуму зрада,
Для якого найвище-доцільність.
Душа й тіло над ним мають владу,
І спростовують його надцінність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2017
Намагаюсь відкрити храм пам’яті
Підбираю відмичку навколішках
Нахилившись на сходинках паперті
До засувки дверей його зовнішніх
В тому храмі цінні літописи
Хронофаги буття зберігають
Вже не юні - а тлінні образи
Доверху заповнюють пам’ять
Наче костниця переповнена
Скрізь розкидано мотлох і рештки
Постатей скелети знекровлені,
Звої віршів про ходжені стежки
Ставлю квіти на місце гербарію
Прикрашаю стару домовину
Все ж не місце в душі осуарію
Відчуваю, від мумій загину
Канделябри ті не триматиму
Із ліктьових кісток променевих
Не дозволю їм більше мати тут
За кронштейни мої голі нерви
Відчиню всі масивні віконниці,
Вітражі перемию сатином
Покладу дари в даросховниці
Ладаном боротимусь з тліном.
Я наповню храм пісноспівами
Антифонами з святкових хорів
Буду стежити за кадилами
Щоб весь ладан у них не згорів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753105
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.10.2017
Я звертаюсь до тебе, моя плоте презренна!
Я твоя господиня, а ти служниця мені,
Надто тісна обитель, оболонка смиренна,
Доля плоті - це мить лише, а бажання блудні.
Я схиляю главу, о, панно, вічна, блаженна!
У юдолі земній від зачаття ми не чужі
Не свята я це правда, кажуть трішки скажена,
Доля наша одна, не живуть тіла без душі
Радість з того не дуже, ти є строк мій тюремний!
До землі я прикута ним по руках і ногах.
Вся твоя круговерть, марнота справ буденних
Перед очі встеляє мені злиденності шлях.
Хоч служу я не вічно і недовго красива,
В цьому задум одвічний про образ Творця
Попри те, що хазяйка ти, не будь так спесива!
Душ людських осередками є тілесні серця.
Ти - темниця душі, її поцейбічне склепіння,
Ще й обмежуєш зліт усіх творчих зусиль,
Я б була наче Янгол - безпристрасне створіння
Ти погано впливаєш на творчість мою звідусіль.
Ну була би мов Янгол ти, так Янголів досить!
Це прозорі істоти, небесних сфер посланці
Люди моляться Янголам і благ земних просять,
Їхня місія - служба, відтак вони не творці.
Що ти знаєш про небо, о тлін, хробаків насолодо?!
Косність й грубість твоя душі не до душі!
Постать є надприродна я, ти - гола природа,
Ти лише інструмент є, а я - твій творчий рушій.
Дійсно так, утім наші наука й культура
У ідеях лишилися б без моїх плотських рук!
Не духовна звичайно ця фізична статура
Твори також фізичні, поглянь на світло і звук.
Як набридла мені по життю твоя диктатура!
Хоч ти є інструмент, але редагуєш геть все,
Будь то музика, танці, скульптура чи література,
А фрегати опіній на рифи твої несе.
Наша партія спільна, і я не остання фігура.
Хай ти будеш король, маю стати тоді ферзем.
Тож тебе захищаючи, моя рухлива натура
Робить мене важливим на дошці долі гравцем.
От якби не характер твоєї плотської фактури
Я була би сповідниця невразлива для всіх.
Через тебе загрожують вірі нещадні тортури
Я цураюсь сповідання та впадаю у гріх.
Тут вже я не витримую і буду протестувати!
Не записуй мене до когорти відступників!
Є на Небі твоєму сонми страчених, розіп’ятих
І не Янголів Божих, людей - святих мучеників.
Хто їх так надихнув ті суворі тримати обіти?
Врешті хто допоміг, щоб в стражданні біль вщух?
Де взяли вони мужність тортури усі відтерпіти?
Є в людині щось вище за нас, напевне, це Дух!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2017