Поховайте мене в моїй Україні,
Щоб до лона обняла мати земля.
Мій Дух воскресне у червоній калині
У вічнім сні почую спів солов*я.
О поховайте, там, де шумлять ясени!,
Щоб бачила село ,як на долоні.
Як цвітуть сади... в полі широкі лани,-
А у стиглих житах - маки червоні.
Коли прийдеш до могил святої землі
Помолись друже у тиші за мене .
Я зійду ясним сонечком між віть в імлі -
Затріпочу тихо листям зеленим.
Як помру, то поховайте в Україні-
На березі Дністра, де трави в росі.
Там небо синє у сонячнім промінні
Розквітають мальви - ружі у красі.
Я прокинусь через сотню, тисячу літ,
До дуба притулюся сон -травою.
Прилечу птахою у твій рай - новий світ
Обійму, всміхнусь із - за хмар весною.
На княжій горі розрісся дуб крислатий
Коріння зросло до святої землі.
Він немов би кобзар душею багатий
Тримає весь пташиний рід на селі.
Злітає птах до дуба ,як до батька син,
Щоб захистив від вітру, грози, дощу.
Летять, летять, летять лелеки до родин...
як до святих могил- йде люд на прощу.
Дуб в поклоні... стрічає сонце за селом,
Молиться.... чорні хмари розганяє.
Зняв вгору руки - віти... читає псалом-
Згадує тих, кого з нами немає .
Прошу вибачити, але я написала : літературна героїня. Але якщо це Ви, то чому таке обурення? Тоді виходить я саме Вам від душі написала, думаю, гарне, людяне побажання. Хіба не те Вам бажають інші?
Вибачте, я не гніваюсь на нікого просто пишу те, що відчуваю.Герої для мене ті, що на війні.У кожного своя доля, тут мудреця немає.Мир вам над головою і в душі.Я знаю мій народ ранений війною і змінився ,і кожен українець є герой, що під кулями кожен день ,оце для мене є герої.Я пишу те, що Господь мені дає ,те що відчуває душа, що бачу.
Вибачте, я не гніваюсь на нікого просто пишу те, що відчуваю.Герої для мене ті, що на війні.У кожного своя доля, тут мудреця немає.Мир вам над головою і в душі.Я знаю мій народ ранений війною і змінився ,і кожен українець є герой, що під кулями кожен день ,оце для мене є герої.Я пишу те, що Господь мені дає ,те що відчуває душа, що бачу.
