Приходила завжди
Некликаним відчаєм, ЗИМО…
Мене не питала про те… чи тебе я люблю…
Стелила мені білосніжну пухнасту перину…
На крайчику долі…
можливо – на самім краЮ…
Танок цей сріблястий
Кружляє… - Спинися - молю!…
Цілункам холодним твоїм я коритися мушу…
Тебе не любила… і зараз, мабуть, не люблю…
Лиш твої обійми –
до сказу - запали у душу!…
Я перші сніжинки
В холодних долонях - ловлю…
Хмаринки нависли… немов затуманені скельця…
І марно твердити про те… що тебе - не люблю…
Як стріли твої БІЛОСНІЖНІ –
дістали……… до СЕРЦЯ……..
снежинки ловлю, но они на ладонях не тают.. зима обнимает, столь нежно, тепло и любя.. а сердце, тревожное раньше, теперь так легко замирает, как только коснется земли этот медленный снег декабря
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зима...вона чесна, холодна і горда...
Та жаром обпалять сріблясті сніжинки її,
І землю вкриває її білосніжная ковдра,
Весною розквітнуть квітками зелені гаї...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00