Я не хочу рятувати світ,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
Перемеле всіх таких "охочих".
Подолавши свій підступний страх,
Зізнаюсь нарешті небокраю:
Щастя - не у віршах і книжках,
А у чому - знаю. Та не маю.
Відмовляюся тримати стрій!
Спогадам пишу записку ніжну.
Знаєте, я зовсім не святий!
Люди! Не повірите! Я - грішний!
Плаче дощ. О, весно! Припини!
Зовсім я не маг - лише зустрічний.
Бачу не завжди пророчі сни,
Інколи я бачу еротичні.
Душу, розіп'яту на цвяхах,
Не канонізуй, безбожний світе!
Забуваю про духовний шлях,
Іноді я хочу їсти й пити.
Уявляєте, я маю стать!
Їй так личило земне кохання!
Тільки доля, наче злобний тать,
Каструвала всі мої страждання.
Зараз я пишу свій несонет
І крамоли додаю краплину.
Я - не янгол. Може, я - поет...
Я - не демон. Я - жива людина.
