Спинися, мите,
Ти прекрасна!
Розкидав Всесвіт часокрихти
На стежці у чарівну казку.
От, тільки б слід не загубити
У лісі темному, густому...
Птахи виспівують зухвалі
Їм імпонує їхня ситість -
Дрібненькі крихти позбирали
З дороги щастя.
Миті велич.
Всі попередні орієнтири
Втрачають значення, потребу.
Стають невидимими цілі,
Що мали значення...
Що крихти?
Вага того, на що не спертись.
Я очі підведу угору.
Птахи підморгують
Чи Всесвіт
Моєму серцю:
- Йди на поклик
Своєї внутрішньої зірки!
Довкола світ ясний, широкий -
Втрачають силу часокрихти
На шляху без узбіччя.
|
|
