Прочитаний :  208
|
Творчість |
Біографія |
Критика
2. ПРОЛОГ
Ой як у славному
Та стродавньому
Місті Богуславі,
Там стояла свята церква
До божої слави.
Ні образами під шатами,
Ані парчами, блаватами
Не була знакомита,
А благочестієм древнім,
Не лукавнуючи, ревним
Лучче ніж золотом крита.
При тій церковиці попує
І свій довгий вік вікує
Славний на всю Корсунщину,
Та й на цілу Україну,
Єзуїтський ненавидник,
Жидови й ляхви противник,
Із Підгір'я Ярославець,
А на прізвище Державець.
Він покинув там усю свою родину,
Заволікся на козацьку Україну,
Волів лучче тихо попувати,
Ніж з ляхами бучно панувати,
Єзуїтству в ноги себе слати,
Вельзевулу душу продавати.
Богуславці його полюбили,
Попувати в себе допустили.
Тілько тим він був не до вподоби,
Що не мав до козаків шаноби,
На обід до них не поспішався,
Горілок їх і медів цурався
Тільки тим він був не до любові.
Що казав всю правду козакові.
Він у церкві їх картав словами,
Соромив ледачими ділами
І полковника й козацького гетьмана
Уважав за нехриста і бусурмана.
Бо вони Дніпром на море випливали
Та й купецьким суднам пільги не давали
Християн замість невірних розбивали,
А награбивши здобичі, пропивали.
Напідпитку славились-хвалились,
Що за віру християнську бились
І п'яне кобзарство підкупляли,
Щоб у кобзу про лицарство їх бряжчали
А пропившись
І, як крем'ях той, оббившись,
Свою рідну Україну пліндрували,
Милосердного гріхами прогнівляли,
Божий міч, татар, на села накликали,
Много християнських душ занапащали.
На попа за се козацтво нарікало
І на часточку йому не подавало,
По чужих церквах акафісти наймало,
Роковщиною його не обмисляло.
Жив при бідності старенький піп-тімаха,
Мов козак п'яниця-сіромаха,
Його хата сяла тілько рушниками
Та пахущими на божниках квітками,
Та хорошою, як божий дар, дочкою,
Що всім брала очі красотою.
Байдуже було старому про багатство:
"Не від сього миру, - каже, - наше царство!"
І на те з старою не вважали,
Що попи їх із поп́адями минали,
Інде попасу веселого шукали,
Від убогої гостини утікали.
Один тілько пан у Богуславі обібрався,
Товстогубим між народом звався,
Не любив також бенкетувати,
А що-небудь з Біблії читати.
До попа частенько став ходити
І без чарки про спасенні речі говорити.
Хто казав, що він вподобав попадю старую,
Хто казав, що більш попівну молодую.
В молодощах він якось не оженився
І в літа, мовляли, панські вбився.
То лизав до молодої губки,
Буркотав, як голуб до голубки.
|
|
