Прочитаний :  4077
|
Творчість |
Біографія |
Критика
СПІВЕЦЬ МИТУСА
Гине сила Дажбожого внука: татари плюндрують,
Князі кують кором́оли, не дбають об вірі і людях.
Куриться Галицька волость, дим до Бескидів простягся,
Впав Володимир Волинський; Києва вже не підняти.
Князь Ростислав із Данилом не м́илують землю Дністрянську;
Угри і ляхи бід́и додають; в Перемишль набігає
Князь Костянтин; коромолує з ним на Данила владика.
Кріпший за всіх в Перемишлі співець словутний Митуса.
Шаблі не носить співець і грудей щитом не вкриває -
Піснями сипле на князя, гострими ніби стрілами,
Піснями люд стурбував і хіть до війни підливає.
Красних не хвалить дівиць Митусина пісня шалена,
Мирного людям життя не пророчить, не гріє одваги
На супостата: усобиці й смути та пісня виводить.
От уже град Перемишль Андрій облягає повками,
Ласкаво згоду дає - не радить на згоду Митуса.
Рано в неділю ступають повки княжецькі до штурму,
Спершу гарцюють стрільці, а там подаються пороки.
Ввечері князь в Перемишль уступа, закували владику,
Силу взяли на поток непокірного люду; подрали
Тули боброві у їх і барсучі і вовчі прилбиці.
Інші біжать по чужинах; не втік словутий Митуса.
Він, що колись не схотів заспівати Данилові, бранцем
Став тепер перед князем Данилом словутий, а буїсть
Давня у серці... Не впав на коліна, лице не поблідло.
Грізно поглянув на його Данило і мовив словами:
- Гордий співаче, славний співаче! Бунтовниче клятий!
Що, солов'їний голос зміняв на гадюче сичання?
Бог дарував тобі силу, ти одмінив її к бісу!..
Чом, як Боян стародавній, ти не співав нам про славу
Предків великих? Чом не навчав нас добру і согласці?
Чом од гріхів не впиняв нерозумних ́огненним словом?
- Княже, - одвітив Митуса, - ось я заспіваю вам пісню:
Ріжтесь, кусайтеся, бийтесь, попелом Русь посипайте,
Пийте братернюю кров, умивайтесь сльозами народу. -
От до вас добрана пісня! Іншої вам не почути!
Що вас спиняти? Що вам співати? Шкода, опізнились!
Помста за помсту, кара за кару, лихо за лихо!
Кончились віки, сп́овнилась чаша, грім розпалився:
Суд неминущий, суд невмолимий, - написана доля!
Кончились віки! Зілля сухеє огонь поїдає.
Хай поїдає! Хай пропадає Русь із князями!
Боже прокляття чорними хмарами висить над нею;
Хмари згустіють, віки пролинуть, і знов, хоч не скоро,
Знову розгонить яснеє сонце туман віковічний;
В той час-годину інших пісень співці заспівають
Іншим князям, та не вам, - іншому руському люду!..
|
|
