Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Вороний Микола :: ІВАНОВІ ФРАНКОВІ (Відповідь на його Посланіє)


Вороний Микола :: ІВАНОВІ ФРАНКОВІ   (Відповідь на його Посланіє)
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого клубу | Спілкування | Літературні студії | Контакти | Новини | Оголошення | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >

Зараз на сайті - 47

Пошук


Перевірка розміру




Вороний Микола

Прочитаний : 13709


Вороний Микола :: ІВАНОВІ ФРАНКОВІ (Відповідь на його Посланіє)

Творчість | Біографія | Критика

ІВАНОВІ ФРАНКОВІ (Відповідь на його Посланіє)

La  poesie  n'a  pas  la  verite  pour

objet,  elle  n'a  qu'elle-meme.

Charles  Baudelaire[1]


 

Hi,  мій  учителю  і  друже,
Про  мене  все  це  не  байдуже.
Життя  з  його  скаженим  шалом,
З  погонею  за  ідеалом,
З  його  стражданням  і  болінням
І  невгамованим  сумлінням,
Життя  —  се  дві  противні  сили,
Що  між  собою  в  бій  вступили.
Одна  з  них  —  велетень-гнобитель,
А  друга  —  геній-визволитель;
Його  двосічна  гостра  криця
Влучна,  як  з  неба  блискавиця;
 

Але  і  велетень  могучий
В  руці  тримає  меч  блискучий?
Страшні,  тяжкі  його  удари,
А  ще  страшніш  таємні  чари...
Як  маю  я  його  цуратись
Чи  від  ударів  ухилятись?
О,  ні!  Я,  взявши  в  руки  зброю,
Іду  за  генієм  до  бою.
Рубаюсь  з  ворогом,  співаю,
В  піснях  до  бою  закликаю
Всіх  тих,  що  мляві,  чи  недужі,
Чи  під  укриттям  сплять  байдужі.
І  знаю  я,  що  замість  плати
Мене  чекають  кари,  страти...
Та  чи  ж  грізний  удар  обуха
Там,  де  буяє  творчість  духа?
Одна  хвилина  раювання
Там  відкупляє  всі  страждання.
Бо  то  чуття  свобідні,  щирі
Бринять  у  святобливій  лірі.
І  прикро,  як  ураз  зі  мною
Стають,  немовби  теж  до  бою,
А  справді  для  пихи  своєї
З  порожнім  серцем  фарисеї
І  паперовими  мечами
Вимахують  над  головами.
Хто  кликав  їх?  Чого  їм  треба?
Чи  хробакам  потрібно  неба?
Нехай  ідуть  всі  ті  нездари
На  торговиці  та  базариї
Нікчемний  крам,  дрібні  вигоди  —
От  їх  найвищії  клейнодиі
Але  коли  повсякчас  битись,
То  серце  може  озлобитись.
Охляти  може,  зачерствіти,
Зав'януть,  як  без  сонця  квіти.
Душа  бажає  скинуть  пута,
Що  в  їх  здавен  вона  закута,
Бажає  ширшого  простору  —
Схопитись  і  злетіти  вгору,
Життя  брудне,  життя  нікчемне
Забути  і  пізнать  надземне.
Все  неосяжне  —  охопити,
Незрозуміле  —  зрозуміти!
О,  друже  мій,  то  не  дурниці.—
Всі  ті  щасливі  небулиці
Про  райських  гурій,  про  нірвану,
Про  землю  ту  обітовану.
Вони  тягар  життя  скидають
І  душу  раєм  надихають.
Чи  все  ж  те  розумом  збагнути,
Що  дасться  серцеві  відчути?
І  чи  можливо  без  утрати
Свобідний  творчий  дух  скувати?
І  хто  Поезію  —  царицю
Посміє  кинуть  у  в'язницю?
Хто  вкаже  шлях  їй  чи  напрямок,
Коли  вона  не  зносить  рамок?
В  ній  в  с  і  краси  кольори  сяють,
В  ній  в  с  і  чуття  і  змисли  грають!..
До  мене  як  горожанина
Ставляй  вимоги  —  я  людина.
А  як  поет  —  без  перепони
Я  стежу  творчості  закони;
З  них  повстають  мої  ідеї  —
Найкращий  скарб  душі  моєї.
Творю  я  їх  не  для  шаноби;
Не  руш,  коли  не  до  вподоби.
І  ще  скажу,  мій  славний  друже,
Я  не  беру  життя  байдуже.
Високих  дум  святі  скрижалі,
Всі  наші  радощі  і  жалі,
Всі  ті  боління  і  надії
І  чарівливі  гарні  мрії,  —
Все,  що  від  тебе  в  серце  впало,
Не  загубилось,  не  пропало...
Моя  девіза:  йти  за  віком
І  бути  цілим  чоловіком!
 
Харків,  1902  р.

Примітки:

[1]  Предметом  поезії  є  тільки  вона  сама,  а  не  дійсність.  Шарль  Бодлер  (франц.).

Нові твори