Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::



UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 21

Пошук


Перевірка розміру




Самійленко Володимир

Прочитаний : 2173


Творчість | Біографія | Критика

СОН

Я  бачив  сон,  немов  зібрались  ми  гуртом,
Щоб  справити  велике  свято;
Багато  нас  самих  сиділо  за  столом,
І  ще  прийшло  гостей  багато.
І  гості  ті  були  неначе  й  не  чужі,
Але  було  й  одміну  знати,
Як  кинулись  вони  прожогом  до  їжі,
Забувши  нас  і  привітати.
І  бенкет  розпочавсь;  як  хижі  ті  вовки,
Глитали  гості  нашу  страву,
А  ми  сховалися  в  далекії  кутки
І  відтіль  їм  співали  славу.
І  як  хто  з  них  шпурне  обгризений  шматок,
Ми  кидались,  як  ті  собаки,
Ловили,  хто  пійма,  й,  вернувшися  в  куток,
Слізьми  вмивалися  з  подяки.
А  гості  жерли  все;  роздулися,  як  піч,
І,  страшно  вирячивши  очі,
Нас  лаять  почали,  ми  ж  слухали  ту  річ,
Як  слухають  слова  пророчі.
І  кажуть  гості  нам:  "Ми  бити  вас  прийшли,
Чи  хочете  -  ми  вас  скараєм?"
А  ми  вклонилися  і  смирно  відрекли:
"Від  вас  батіг  нам  буде  раєм".
І  гості  крикнули:  "Давайте  ж  нам  батіг,
Бо  в  нас  немає  чим  вас  бити".
І  миттю  кожен  з  нас  по  батога  побіг,
Щоб  волю  тих  гостей  чинити.
І  пуги  принесли,  і  полягли  самі,
Немов  на  тирлі  тії  вівці.
Та  й  кару  прийняли,  а  як  устали  ми,
Було  червоно  на  долівці.
Вони  ж  гукнули  знов:  "Скажіть  ви  нам  тепер,
Чи  нас  ви  любите  як  Бога?
Чи  не  ховаєте  в  душі  яких  химер
Та  проти  нас  заміру  злого?"
І  знов  ми  відрекли:  "Ми  любим  тільки  вас!
Нема  в  нас  іншої  святині".
"Так  доведіть  же  нам,  як  любите  ви  нас,
І  покажіть  на  власній  спині!"
Тоді  на  честь  гостям  звірями  стали  ми
Й  змішалися  в  безладній  січі:
Ми  бились,  різались,  топтались  чобітьми,
І  брату  брат  плював  у  вічі,
А  інший  сам  собі  давав  ляща  в  лице
І  смикав  голову  чубату,
А  гості  тішились  та,  дивлячись  на  це,
Аж  реготали  на  всю  хату.
І  снилося  мені:  ми  Матір  волікли,
Хто  за  косу,  а  хто  за  ноги,
Зривали  одіж  їй,  і  били,  і  товкли,
Аж  кості  хрускали  в  небоги.
І  стався  дикий  крик,  пекельний,  навісний...
Враз  бризнули  струмки  криваві...
Тут  кинувсь  я  від  сну,  але  той  сон  страшний
Мене  не  кидає  й  на  яві.

1893  


Нові твори