Біжу до фінішу. О, ні, лечу на крилах,
Таврує зморшка втомлене чоло,
Хоч висоту не дну вже підкорила,
Болить мені залишене село.
Болять мені людей близьких утрати,
Бо пам’ять їх надійно береже:
Хтось був для мене за сестру чи брата,
Та не зустріну їх ніколи вже.
На мене теж чекає старт в висоти,
Де вічності й життя мого кордон.
«Не поспішай!» – від долі чую всоте,
І в -енне повторив це камертон.
14.08.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
Дякую тобі Чаєчко, за тепло твоїх слів, за твій талант (а він у тебе є, беззаперечно). Пиши, шліфуйся, а тебе велике майбутнє в літературі. Я не завжди відповідаю на коменти, часу бракує.Не ображайся, будь ласка.
такі роздуми про сенс людського життя... 
