Стільки здогадок, стільки незрозумілих долі знаків...
Я вже не розумію, що відбувається між нами в цих будівлях,
В цих, де немає Бога, наших таємних світах.
Ти мовиш до мене так, як зараз, і я втрачаю ще одну нервову клітину,
Гублю в переповненому людьми коридорі своє серце.
Я маю один пароль на всі випадки життя.
І якщо ти його дізнаєшся – побачиш мене без масок.
Я маю одну відповідь на всі запитання.
І коли ти її вгадаєш – відкриєш всі таємниці.
Далі і далі, допоки я не зрозумію, що все марно...
Я б віддала тобі своє серце й розум, але ти не хочеш брати.
Серце грає в гру з розумом, однак я не знаю її назви.
Ти знов усміхаєшся, а серце вмикає таймер зворотного відліку,
Вже рівно 23 дні як його стан не опише жоден поет.
Я єдина запитую «як все минуло?» і не шкодую про це,
Вслід за серцем розум падає на коліна перед тобою.
Я маю одну пісню про нас.
І якщо ти її послухаєш – нічого не зрозумієш.
Я маю десятки віршів про тебе.
І якщо ти прочитаєш бодай один... Краще цього не робити.
Далі і далі, допоки ти не скажеш, що все марно...
Я б віддала тобі свою душу і мрії, але ти не хочеш брати.
І так до кінця осені, допоки ти не подаруєш знак,
Навіть якщо все зроблене й написане буде марним.
Мені немає чого втрачати, окрім часу й тебе.
Тому вони і таємниці землячко щоби їх не розгадали.
