Доля
Порозкидала,доля як листя вітром
І хто куди,подався у чужі краї.
Душі,багато не треба промінь світла
Світитись,щастям у парі на землі.
Йдуть,зоряні дощі у море глибоке
Змивають,вчорашній час...Сліди,на піску.
Птахи,ронять солоні сльози потоком
Шукають,земне тепло в Осінь золоту.
Ніхто,не може змінити своє життя
І приймає,все те що посилає небо.
Час,швидкоплинно біжить до станції"зима"
Привезе,туди ...де виходити, треба.
Немає мудреця,щоб сказав як бути
За плечима, пересуди і знають все...
А своє ,не можуть до пуття осягнути
І кожен, як вміє так на плаву пливе.
М. Чайківчанка .
І кожен, як вміє так на плаву пливе 
за щасливу долю!
