Марокканонька, студенточка, у чорній паранжі
В літаку – заснула поруч, й несли їжу.
Я й собі взяв під «червоне», їй поклав на столик: «Їж!», -
Незнайомку буджу й буджу, словом, ніжно.
…Сам їм. Дівчина не дивиться. Й згадав тут – Рамадан.
А я ще вином прицмокував бурхливо.
Каже потім, із повторюванням стишеним: «Вода…»,
Що добу не їла майже через впливи
Переведення годинників країнами.
Й страх на пересадку йти - трясе в колінах.
Там сиділи трохи далі кілька хлопців-маррокканців,
Пояснили мені: як це, потім, добре:
Як невимушено, радісно, із вищих в світі щасть
Як вже маєш право їсти, й хтось зготує і подасть!
…Коли 40 діб тримаєшся, і врешті – легко, вранці
Організм цінує трапезу комфортну.
А я згадую, що в дівчини - ще три сестри і брат.
І що мама – й дня в житті не працювала -
І не хоче. І студентка слідом: «Жити слід й для себе».
І тоді заусміхалась тепло-тепло.
…Різні у культур уявлення про якості добра.
Я ж – їй: «В нас жінки – й у космос, і - на раллі».
25.05.19 р.
