Колись вночі у вже осінню пору,
Там, де не ходять люди теж одначе
Летів у небі чорний чорний ворон,
Лиш інколи собі в розпуці кряче.
Розправив він могутні чорні крила
І полетів у даль, аж понад хмари,
Журба знов черв'яком душу точила,
З минулого верталися примари.
Листки з дерев злітали у повітря,
На землю вже ступала певно осінь
Погрозливо наставив свої вістря
Старенький дуб через туману просинь.
Давно небо покрили сірі хмари,
То тут, то там десь блискавка засяє,
А він все лиш тим дубом старим марив
І вірив: у гнізді все ж хтось чекає.
Через дощі, сніги та урагани
Махав він крилами, летів назустріч волі,
Перелітав моря та океани
Щоб досягти лиш щастя й знайти долю.
Сидить тепер самотній чорний ворон,
Старенький дуб колише тихо віття...
Лети, лети ще, милий мій, угору,
Борись крізь всі незгоди й лихоліття!
