Нерідко доля підрізала мої крила
І вістрям штрикала з іржавої коси
У серце, прямо в душу, де гніздилась сила,
Довіри й щирості, тепла і доброти.
Штовхали й били в спину божевільні люди
І вкотре зраджували ті, кого любив…
Та завжди, де б не був, в яких краях, я всюди
Не грав ніколи в дружбу й правду говорив.
Не грав й не буду грати, дружба то безцінне,
Назвався щирим другом – хліб мій розділи,
Хоч не святий пророк я, й тіло моє грішне,
Але образивши, скажу тобі: «Прости.»
Скажу просте «Повір», то вір мені безмежно,
А попрошу щось в тебе - зможеш то віддай,
Я поверну тобі сторицею все чесно,
Лише терпіння май чи трішки зачекай.
Любов зі серця мого приймеш у відсотках,
Вином із келиха віддячу за добро,
Ми разом шлях пройдем, співаючи по нотах,
Аби в душі твоїй зросло моє зерно.
Я не жалітимусь тобі на грішну долю,
Про шрами тіла, серця рани не скажу,
Бо світ терпимий став до плачу і до болю
І часто бачить сльози в клятві «Я люблю.»
Життя підрізало безгрішні мої крила,
Та я злетіти ще надіюсь до небес…
Обріжу тільки пуповину, що обвила,
Немов змія, гріхами мій життєвий хрест.
