В кутку яру серед днини
Явір мовив до калини:
--Чарівнице моя мила,
Жить без тебе вже несила,
Віддам серце незрадливе--
Й проживемо вік щасливо,
Завжди разом й до останку
Зустрічатимемо ранки.
Явір ніжно обіймає
Стан калини, віттям має,
Ладен їй життя віддати,
Просить парою лиш стати.
Усміхнулася калина:
--Яка з мене вже дружина?
(Зарум’янились їй щоки.
Оглянулась на всі боки
Й оком кинула на пліт):
Хоч мені немало літ,
Рук моїх мені не стане
Дотягнутись твого стану,
Бо красуня я низенька.
Хоч любов в моїм серденьку,
Як дістати твого чуба,
Коли зрадиш мені, любий?
Жарти кидали окіл
Бравий явір — древній кіл.
І старенька вже калина,
Хоч в душі іще дівчина.
Ні, Ви помиляєтесь! Просто, іноді не дуже хочеться говорити щось словами. Мабуть тому, що я, ще може щось -колись зумію написати про любов, та на жаль вже нічого не напишу про кохання.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І я вже про кохання не пишу, лише іноді про любов.
А загалом,більше в голові інше--зі сфери філософії.
Пора задумуватись про ...
гарно 
