позич мені вуха, назвати тебе дурною.
безперечно, тебе цілувала відьма у лісі вночі. –
а що обіцяла? мабуть, її почуття
були дуже чесні й щирі,
бо обіцянка справдилася: він зачаровано слухав
тим часом, як ти реготала
й льотрала десь далеко.
падає листя червоне, і жовте, й буре – однакове.
любов, що ти знайшла – надворі під дощем.
дощ її омиває, і промиває рани.
відьма свою обіцянку виконала,
й тепер ти шукаєш
ще кого-небудь, иншого
для потіхи твого себелюбства.
шукай та вишукуй, нишпор по всіх світах,
та ти лиш змарнуєш час: дурнів таких вже немає.
бачиш, як падає листя? ти надто сліпа, щоб бачити;
ти надто дурна, що повірила
обіцянкам старої відьми.
шкода! ти не знайдеш нічого,
та в тому ж і є своя справедливість:
він був віддав тобі все, а ти на то все начхала.
шкода: то й була твоя доля. відьма тобі обіцяла –
відьма все чесно зробила:
обітниця стала прокльоном;
не чекай ні на кого: хтось прийде, та він спізниться.
за твором: witch's promise, jethro tull
