..як Бог напівзомлілий виліплює із вологи димчасто-сірої барокові скульптури неначе Берніні
як очі похмуро-порожні виписує п’яною кистю хворий від пристрастей Модільяні
як кров шумить ув артеріях густим вокалом немовби з Carmina Burana
я відчуваю що час насправді не має ані точки відліку ані зворотнього
напрямку..
ця безособовість моїх божевіль і приреченостей середньовічного полум’я
змушує тишу скресати наче айсберг байдужий із полюсів Антарктики
я ловлю вранішній запах газону скошеного та до запаморочення терпких чоловічих парфумів –
і знову стою на перехресті двох поглядів ніжністю розіп’ята..
ніч навздогін співає пестячи поза шкірою гіркою нотою
досипати літер спеції – понадміру гаряче вдихати туман видихаючи замість попіл
коли тіло твоє немов Палестина окупована та ворожа до лагідностей територія
значить замало спокою та молитов у конвульсивному серці..
торкнутись пальцями дна вхопивши у жменю самотній до впертості промінчик світла
смарагдових та солоних наче перла зіниць що на диво не усвідомлюють глибини порожнечі
я танцюю із вигорнутими назовні наче вікна грудьми –
пропускаючи наскрізь семиструнність болю навпіл із безмежністю
любові..
!!!
