|
Я часто згадую дитинство, власне літо, коли усі мої двоюрідні брати і сестри (Міша, Оля, Ваня, Світлана, Володя) зі своїми батьками, а потім і сім'ями з далекого Сибіру (Інта) приїздили до нас у село Гійче. То були найкращі миті нашого минулого життя. Немає в живих ні їхніх батьків, ні моїх...Боляче...Але я рада, що не дивлячись на те, що доля порозкидала нас, як зорі по небі, ми все одно разом, ми пов'язані пшеничним перевеслом нашого великого прадавнього роду Федюк. Шануймося, бо ми того варті. Пам'ятаймо, звідки наші корені, з яких колодязів глибоких ми пили воду...Не дивлячись на те, що ви - в Росії, ми - в Україні, між нами тисячі кілометрів, та у серці - одна маленька батьківщина - Гійче!
Моїм рідним українцям
з Росії
присвячую
Коли в душі зникають теплі дні,
Що навіть тіло загортаєш пледом,
Тоді думками линеш до рідні́ -
Здається все там вимащено медом.
Нема і дня в житейськім морі, -
Щоби душа не "липла" до тих місць.
І ти летиш і в радості, і в горі
Через десятки сіл, доріг і міст.
Бо в тім селі, що сниться вже роками
Згубився в ро́сах батьків добрий слід...
На тих стежках, що пахнуть чебрецями,
У травах, що в покоси клав твій дід.
Ти бачиш сон, де ще жива бабуня,
Той добрий погляд гріє крізь роки.
З її красою ні одна красуня
Не стане в ряд. Той образ - на віки!
Ти любиш так вдивлятися у небо -
Там лиш блаженство, рай і чистота...
Що було зле, те згадувать не треба,
Лікує душі час і доброта!
А в тім житті, що вже давно минуло,
Була любов, кохання і тепло!
Тих поцілунків ніжних не забути...
О, скільки щастя в тім житті було!
Ти знов летиш крізь ро́ки і тумани,
Пітьму ночей і марево надій,
У ті краї, де слід лишився мамин...
О, скільки в тебе ще юнацьких мрій!
Ти їдеш не один, ти їдеш з донькою чи сином,
Вони не знають, як тут сяють зорі,
Бо ти боїшся, що із часу плином
Вони не вчують українське слово.
Ви прагнете так чути свою мову,
Яку ми так не вмієм берегти.
І з блиском у очах ідете на розмову.
Ми всі вам тут і сестри, і брати.
Я так дивуюсь твердості позицій,
Я так ціную логіку думок,
Я розумію суть і роль традицій,
З яких даєте дітям свій урок.
А ви в житті ступали крок за кроком -
Господь сказав: "Я скривдити не дам!.."
І ви ішли, міцніли рік за роком,
Не піддавались зустрічним вітрам.
Надалі йдіть з попутним теплим вітром,
Хай доля стелить вишитий рушник.
І, щоб не стало б із прийдешнім світом,
Щоб колір щастя не поник.
ID:
732462
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.05.2017 21:07:50
© дата внесення змiн: 15.02.2021 21:26:39
автор: Галина Яцків
Вкажіть причину вашої скарги
|
