Іду собі, піджак наопашки,
Малий, ще юний, ще я дитинча,
Несу зі школи складені книжки,
У полотняній торбі на плечах.
Іду собі, дорога ніг торкається,
Горбата тінь услід за мною йде.
А я з тією тінню граюся,
Веду її. Чи хто кого веде?
Іду собі, до тіні озиваюся,
Але вражає тіні німота.
Вона мовчить, і тільки ледь торкається,
Правицею до мойого хребта.
Іду собі, рука моя вагається,
Впіймати тінь шукає все момент.
Спинилася, до мене усміхається,
Такий собі мовчазний комплімент.
Спинилася,до мене мов прикута,
Та ще й глузує, ну ти й грамотій.
Тобі ж пора давно вже дома бути.
Ну що ж, коли не квапишся, то стій.
1978р. Бабче.