Чорні цятки граків роблять небо осінньо-невтішним,
ніби осінь – то втрата. Або іще гірше – злочин!
Загострились хронічні. Дрімає в куточку кішка.
Сонце ( знати б чому) стало рідше заходити в гості.
Час депресій прийшов. Вітаю. Чого ж так довго?
Я стомилась чіпляти усмішку кожен ранок…
Всім щоосені знову хочеться вірити в Бога,
а натомість – холодні дощі на самотній ганок.
Поверни мені літо! Моє безтурботне літо!
Я благаю. Молю. Уклінно тебе прохаю.
Жодна осінь, хай навіть тепла, у цьому світі
не поверне твого «прощай» і мого «кохаю».
Розбиваюсь на скельця калюж, облітаю листом…
Чорні цятки у небі нагадують крихти хліба.
У пронизливих протягах я захолола й втихла.
Я в цю осінь тебе розлюбила… Здається. Ніби.
