Під вечір біля хати соловейко
радів життю.Пісні свої співав.
Витьохкував такі складні колінця.
Маестро нам шедеври видавав.
На небі хмари затулили сонце.
Земля чекала теплого дощу.
Завмерло все навколо.Соловейко
оспівував весняну цю красу.
І в цих піснях були і сум і радість.
Здавалось славив Бога і моливсь.
За те,щоб на землі шуміли трави.
За те,що у гнізді своїм родивсь.
Птахи притихли.Слухали маестро.
Уроки співу,музики давав.
І дощ завис,не йшов,бо також слухав
концерт чудовий де артист співав.
Не всім були пісні ці до вподоби.
Шуліка налетів.Удар і крик.
Убив він соловейка.І спокійно
злетів і полетів.Вбивати звик.
Маленьке серце билось ще у грудях
коли на землю падала душа.
Його зустріли квіти.Дощ оплакав.
Накрила тіло у саду трава.
Багато є шулік у цьому світі.
І що їм сльози людські і біда?
Бо звикли все вбивати,що літає.
І заздрістно що хтось іще співа.
