Ти називай мене своєю. Я дозволю.
Хоча й на мить, бо ж знаєш – не твоя.
І я тихенько зблисну десь зорею
у вимірах тривкого небуття.
Так сталось вже, що пристрасть – не на часі,
не в тому Всесвіті, не в тих світах
зустрілись ми Амурчику-невдасі,
який стріляв по давніх вже слідах.
Ти знай: я спокій твій не рушу,
твоє життя – стихія не моя.
Я лише злегка привідкрию душу,
яка співа гучніше солов'я.
У нас Любов… Ніяке не Кохання.
Кохання те нещасним може буть,
Любов же наша без краплин зітхання
і планів на тривалу світлу путь.
Навіщо ти в моєму світі? Хто ти?
Я відповідей так і не знайду.
Це просто необхідність тебе чути,
і завтра, неодмінно, я прийду…
Ти виняткове сплетення із світла -
хоча і сум тебе уже не раз помучив,
Мені ж тебе бракує як повітря
І знати: ти за мною скучив...
Клас! 
Гарно і змістовно 
