Останні теплі дні нас золотом зігріли,
І журавлиний клин курличе в далинІ.
Не відпускаю я , тримаю я щосили
Вогонь кохання, що живе в мені.
Солодкі миті - ви не йдіть від мене.
Залиште в серці спогади ясні.
Крізь все життя проніс я не даремно
Вогонь кохання, що горить в мені.
На білі хризантеми ляжуть роси.
Вклоняючись осінній ворожбі
Дерева плачуть, наче жовті сльози
До ніг лягає листя у журбі.
Осіннє листя пада на долоні,
Нас зігріває золотом своїм.
Ще теплі дні - та ночі вже холодні.
Все так, як і в житті моїм.
Не йдіть від мене радощі кохання.
Тримайте серце у полоні мрій.
Про тебе лиш думки, до тебе лиш прохання -
Вогнем завжди гори в душі моїй.
Да.Любовь именно ТО,что нас держит в тонусе.Что просто держит.Это самое целебное и самое больное.Ну и что?
Ну и ЧТО мы без неё? Здоровые-нелюбимые? Любимые-больные? Наверстала с три кубаметра
ХОРОШО!!!
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Да.Любовь именно ТО,что нас держит в тонусе.Что просто держит.Это самое целебное и самое больное.Ну и что? 
Здоровые-нелюбимые? Любимые-больные? http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552351
Приємно, що читаєте! 
