Стоять зажурені
Хрести в Батурині
Як рвана рана й поклик на межі
Почуй, Україно
Синів покраєних
Печаль прадавнюю, як крик душі
Чи бога ласкою,
Чи царя милістю
Столиця Гетьманства в Батурині
З Казною й Радою
Людям розрадою
Полки стояли тут Мазепині
Прийшла з боярами
Бідою ярою
Війна страшна царя і короля
Між тяжким молотом
І наковальнею
Як завше, наша матінка-земля
Мазепо, гетьмане
Ти чуєш – браття ми
Бо про свободу мрієм як і ти
Весь люд Батурина
Стояв за мурами.
На сторожі - козаки-сердюки
Для кого зрадою,
Для кого правдою
Був крок до Карла - далі від Москви
Та стала чорною
Милість престольної
На лівім березі там Сейм-ріки.
За що порубано
Дітей з наругою
Жінок, старих, дорослих до ноги?
Із болем й тугою
Нервів напругою
Ти наш Батурине в віках гори!
Від братів старших же,
Що пройшли маршами
Через Черкаси, Смілу й Чигирин
І головешками,
Де вої мешкали,
Залишили лиш спалені двори
Пройшли століття вже
Та зло повзе вужем
І знов Москва – війна, пожежі знов
Містами й селами
Людей оселями
І як водиця, л’ється наша кров
Не довіряйте й ви
Тим, хто несе хрести
Й кида каміння нам із-за тина
Хоч в миру міць хитка
Вже Новосілівка
Із долею такою як в Батурина...
.
