Я сильна. Тримаю у своїх долонях чорнильну гордість, не даю топтати людиськам самооцінку, не продаю власного тіла й не танцюю за гроші. Із солодкої вати та спокою вже вічність плету собі ковдру, яка зігріє у самі темні часи й наситить гормонами радості й калоріями щастя. Мені вже не болить, коли підігріваєш нервові клітини, мов смолу для латання взаємовідносин, коли топиш гідність, мов кволого щеня у відрі з-під білизни, коли пережовуєш шматочки самозадоволення, ковтаєш та хапаєшся за живіт від сміху…
Я вільна. Мов сотні або ж тисячі перелітних птахів, які летять на зустріч новим географічним пригодам, які рухаються, мов Форест Гамп – невпинно, не озираючись, боячись монотонності й стабільності. Надіюсь, що одного разу я долечу до людини, яка подарує те саме почуття захищеності й домашнього тепла. Ти мій паркінг, любий?
Я довірлива. Вірю у монстрів під ліжком, супергероїв, злих фурій, пекло, кохання і, навіть, у всі нісенітниці світу. Твоєю брехнею можна лікувати відкриті рани, латати дороги і тротуари, підривати нью-йоркські хмарочоси й зупиняти швидкісні електрички. Невже життя не навчило бути милосердним до людей?
Я незвичайна. З тих дивачок, яка дарує поцілунки в маленьких коробочках з бантиком та блистівками, чиє волосся підкорюється без додаткових свідків, інструкцій і телекамер, чиї тонесенькі пальці ворожать по тілі невидимими фарбами й непомітно підписуються на грудях чи талії. Ти би зміг від всього відмовитись і піти на приватний сеанс масажу із ласками?
