Не бийся в смутку, моя мамо,
Мете осіннє помело,
А в мене все, усе так само
Лишилось все, як і було.
Холодний морок, голі стіни,
Короткий спалах сліпих снів,
І не торкнулись переміни
Душі моєї, почуттів.
Здуваю сміття хвацько з слова,
Та бачу лиш німе кіно,
Там-- мішура, пуста полова,
Де мусить бути вже зерно.
Я дую ще, і знов так само,
Безсило подих затиха.
Я так боюсь безвір’я, мамо,
Від нього крок лиш до гріха.
Іржуть за рогом чиїсь коні -
Хтось хвалить долю, хтось кляне -
Летять крилаті в ранки сонні,
Несуть когось, та не мене.
А в мене все, усе так само.
З села-- у місто, знов в село,
Ти не журися, моя мамо,
Це просто осінь, так було.
