Захлинаючись від болі,що ламала
Потопаючи у вирії життя,
Десь ховаючись тихенько заридала,
Одинока і загублена душа.
Їй не було більше місця в цьому світі,
Їй здавалось,що життя- суцільний страх,
Не збагнувши до кінця своєї суті,
Залишаючись із болем на руках...
І весною зашумівшими струмками,
Пропливало все життя перед очима,
Зігрівало її тільки серце мами!
І сльозами загорілась літня злива.
І крокуючи по лезу, десь блукала
Щось шукаючи... загублена душа,
Не питаючи нікого розбивалась,
З болем в серці,і сама лише сама.
І осіннім листопадом зажурившись,
Піднімаючись високо в небеса,
Диким криком журавлиним розлетівшись,
Одинока і загублена душа.
І ніхто не знав,чого вона блукає?
Скільки болю,у собі вона несе,
Скільки зради,і підступності людської
Її серце,на шматки від цього рве.
І ніхто її ніколи не спитає...
Бо залишилась одна, лише одна
Десь блукає...тихо так блукає,
Одинока і загублена душа.
Надія Кишеня 26.01.2013.
сумно
