Тихо. Мовчить, щоб не говорили!
Ранок із із запхом й смаком хвої...
Позатуляти усі світила,
Розбити іграшки ялинкові.
Кілька разів застигати на місці,
Трохи безпомічно озирнуться,-
Тінь твої пальців на передпліччі
Що не наважаться доторкнутися.
Доторки, доторки старі плівки,
Десь на горищі припали пилом,
Кулька із хлопчиком, на ялинці,
Схожа на ту, що колись розбила.
Голки смолою пропахли гірко,
Й продовгість шишок зеленуватих,
За кілька років лиш щезли плівки,
Й звуки навчилися цифрувати.
Й змовкли всі. Раптом. Бо я прохала,
Трохи для роздумів волі-тиші,
Тінь твоїх пальців кудись пропала
Хвоєю ж пахло, як у дитинстві.