I
Це історія грошей і зради;
Неможливості впливу на час.
А він міг би давати поради
Сам собою, без речень і фраз.
Тож, герої вірша – це подружжя,
Що прожило п’ятнадцять вже літ.
Та ідилія, ніби-то, дружня,
Розбивалась, як темний граніт.
І, здавалось, чого йому треба?
Він мав жінку і п’ять діточок.
Але думав собі, що потреба
Важливіша дитячих казок.
У свідомість вривались молодші,
Галасливі, мов крук на біду.
Він не знав – для таких лиш би гроші.
І сказав він до жінки: я йду.
Ані сльози дітей, ні прохання
Залишитися з ними в сім’ї
Не спиняли його, бо коханням
Всі думки засліпив він свої.
Тож нема його. Перші години,
Перші дні у маленьких серцях
Пропливали, туман як в долині,
Залишаючи болі і страх.
II
Він покинув родину…Для чого?
Задаємось питанням і ми.
Щоб згадати себе молодого,
Оточившись чужими людьми?
Хай це буде із ним…Але жінка
Ще тримала надію в собі,
Що він прийде.Та й цьому зупинка
У душевній прийшла боротьбі.
Виростають маленькії діти,
Залишаються з часом роки́.
Те, що можна тепер зрозуміти,
Не вкладається навіть в думки́.
А чи був чолов’яга щасливий?
Це питання одне з основних.
На чужому нещасті, на диво,
Не складалося зовсім у них.
Ви спитаєте: де ж то кохання?
Скільки місяців було воно?
Виявляється, це не питання,
А історія мильна з кіно.
Були гроші – і було гарненько.
А не стало – тримати чого?
Й молоде і зухвале серденько
Виганяє із хати його.
III
Ось роки йдуть тихенько, мов хмари,
Та й надія вже згасла давно.
Але жінка в нездійснених марах
Для дітей лиш бажала добро.
І у церкву якось помолитись,
Зовсім іншу приходить вона,
За здоров’я дітей працьовитих,
І за всіх, чия була вина.
Постоявши, виходить із храму.
Зупинилася, час іще є.
Жебрака помічає спонтанно,
Придивляється…і впізнає.
У лахмітті страшенно бруднющім,
На сирій від туману землі,
Чоловік її – той багатющий,
Що змінити хотів свої дні.
Порівнявшись із «люблячим татком»,
Не сказавши ні слова за тим,
З гаманця витягає десятку,
І кладе в капелюх перед ним.
Розвертається, мовчки зникає…
І у погляді з-під сивини
Довго сльози він лив, і без краю…
Та для кого тепер вже вони?
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А мені особливо приємно, що сподобалося Вам! Після переглядів фільмів з драматичними складовими, мені завжди хотілося творити подібне і в поезії. Тому мені дуже приємно, коли вдається щось подібне, і це подобається читачеві!
Не раз у своїм житті зустрічався з такими вже постарілими "татусями", які на старість не мають де притулитися і навіть щкода їх стає. Але скільки є таких, що дізнавшись про успіхи дітей, до виховання яких вони абсолютно нічого не доклали, вимагають у тих коштів на своє утримання. Таких зневажаю! Гарний твір, в науку всім невгамовним покорителям жіночих сердець.
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за життєвий коментар! Основним задумом вірша мало бути навернення, по можливості, ось таких "татусів" до їхніх сімей.А сам твір написаний по розповідям бабусі.Можна було б створити цикл бабусиної науки)))(До речі, Ваша дідова наука - це надзвичайно цінний і цікавий поетичний задум)
