В окопах ховаємось часу
Минулого цураємось свого
Перетворившись в сіру масу
В 21-ому столітті живемо
Пусті слова звеличуєм в піснях
Кохання по дорозі загубивши
На чужих кудись прямуємо конях
Свого раю так і не відкривши
Де ж душа та чиста,не сплюндрована ?
Де ж молодість,що пахне чебрецем?
Де воля сталью загартована?
І українці від праці спаленим лицем ?
Чому ми,неначе миші
Шукаємо притулку у норі?
Нам аби бути ситими, і в тиші
Нас не цікавить,що вгорі
І корабель,що зветься Україна
В бурхливім морі ледь пливе
Ніхто не знає скільки ця країна
На світі проживе
Запитання риторичні. А перед нами стоїть тяжке завдання - витіснити з майбутнього потребу у цих запитаннях...
Усвідомленням, самоідентифікацією, працею...
Рано чи пізно ми встанем на ноги,
Бо думка народу ніколи не спить...
Будьмо мужні, будьмо свідомі
І лад наведемо у власному домі.
І щасливо у ньому будемо жить...
Леся Приліпко-Руснак відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00