дерева і квіти...так вони чують мову...музику твого серця...вони розуміють шо тобі наболіло і горнуться своїми маленьки тедітними пелюстками до рук, нече цілують...мовчки говориш до них, і вони чують ту мову, вони не цураються твоїх слів , твоїх поглядів, твоєї любові що наче та беззахисна рослинка проростає в душі....
розмова тиха але щира, рідна, можна сказати найрідніша. легенько торкаєшся до листя, тичинок,з острахом наче боїшся обпалити дотиком ту незайману ніжність, ту чистоту...
але квіти не тікають від тебе, лиш туляться, тяться і замолюють душу...то павно тіко Господьна молитва, бо так тепло і так добре стає, ніби то не рослинка тулиться а маленький Ісус торкає твоїх рук.
розмова часом переходить у спів, та співаєш ти, а квіти слухають бо то тілько вони так відчувають як ти, тілько вони яко би були людьми то теж би се співали...
квіти не знають справжнєго вогню, але вони з нають силу твоєї ватри шо горить в душі, знають як то заспокоїти тоту стихію...дерева і квіти...так вони чують мову...чують музику твого серця...
