(реквієм)
Мої старенькі вже пішли.
Тепер приходять лиш ночами,
або в мої тривожні сни,
або до вікон пташечками.
А ще метелик прилітав,
І, навіть, поселився в хаті,
а потім інший завітав.
Вони німі, зате крилаті.
Жалкую я, що не зумів
в батьків своїх все розпитати
про те, як серед чорних днів
їм удавалось виживати.
Вони у клопотах жили.
З нічого вміли щось зробити.
Тягнуло маму до землі,
а тата кроликів кормити.
Щось майстрували, щось плели,
щось шили, або вишивали.
І на роботі, як могли
копійку чесно заробляли.
Все мріяли про власний дім,
про щебетання в ньому внуків.
Та не вдалося бідним їм
минуть самотності й розлуки.
Моя окрилена душа
також тріпочеться щоразу,
коли метелик приліта.
Колись літати будем разом…
(До роковин по мамі 20.12.11)
-------------------------------
Сорок Днів
За сорок днів – період невеликий –
чимало можна встигнути зробить.
Наприклад, «Жигулі» водить навчитись,
об’їхати півсвіту (чи проплить).
За сорок днів придумать можна пісню,
оповідання чи новелу написать
чи виростить редиску-скороспілку,
центнер харчів і випивки ум’ять.
Цих сорок днів достатньо, щоб збагнути,
що ти вагітна чи що ти «козел»,
чи сорок раз прокинутись-заснути
і відчувать, що ще живий, не вмер…
За сорок днів біль втрати притухає,
вже менш гіркі спливаючі хвилини.
Я усвідомлюю – таки немає
вже на цім світі рідної людини.
(28.01.11)
----------------------------------------
Померла в мене мама.
Померла в мене мама.
І вже її нема…
Не згасло сонце.
І не впало небо.
Не спорожнІли рІки.
Не тріснула земля.
Локальне горе. І приватний біль, проблема…
Загасли поривання і думкИ в менІ.
В безодню безпросвітну настрій впав.
ВповІльнилось і спорожнІло в голові.
Хтось серце наче розколов чи відірвав.
У інших довше матерІ живуть.
Свою ж я не вберіг – такий я безталанний.
Я розумію – всі колись помруть,
та знали б ви як на душі погано…
20.12.2010
Метелик- уособлення душі, яка відійшла в інший світ. У ВАс дуже близький звязок з мамою.Вона ВАС підтримує.
Десь за рік до того, як мій тато відійшов у вічність він сказав: Доню, я буду допомагати тобі, навіть, коли мене тут не буде...
ВІчна їм пам*ять.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, пані Надіє!
Мені теж здається - вони нам допомагають!
Вічна їм пам"ять і царство небесне!
Зробилося так тепло і так щемко на душі від Вашого вірша.Спогад повернув і мене до батьків.
Так хочеться з тобою говорити
І знов своє доводити в запалі,
Та згасле серце знов не запалити
Тож залишились спогади й печалі.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за ці слова і за ці поетичні рядки, пане Євгене!
Це так боляче, коли батьків уже немає...
Співчуваю Вам
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ангелінко!
Не повірите, але такий самий метелик (чорного кольору), який поселився в кімнаті матері, в день годовин з"явився в моєму кабінеті на роботі.
У ВАс дуже близький звязок з мамою.Вона ВАС підтримує. 
Вічне царство їм... 
