Антологія болю. Хронічного. Вже не до сліз,
коли тіло звикає віками повзти і сахатись,
коли голод примушує бігти світ за очі з хати,
коли на роздоріжжі епох лише бруд з-під коліс.
Антологія мрій про державність. І всі вхолосту.
В нас геройства достатньо, та тільки немає героїв.
Скільки ж блазні віками ще гратимуть гетьманські ролі?
Після котрого пряника спину підставлять хлисту?
Антологія сміху – і все зі сльози до сльози.
Світ регоче над нами. Ми тішимось часом із нього.
Антологія істин. Ми мітимо стрімко у бога
і у князя з багнюки. Проте не збагнули ази.
Антологія сірості. Шоу – замінник, токсин.
О велике прання не своєї – чужої білизни.
Антологія мрій про майбутнє. Аби не запізно
почали прокидатись… бо може проклясти і син…
Антологія віри. Але розіпнемо й Христа,
якщо церква проситиме… Звісно, не наша, а та…
А навіщо міняти? Хто сказав, що спондеєм писати просто - нехай спробує!Ви маєте власне місце в поезії, і воно тільки Ваше, незалежно від форми. А пошуки, неординарність - то стежки під гору, а не донизу.
Софія Кримовська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Погоджуюся, становище вкрай не радісне(((Сьогодні в тролейбусі їхала на роботу, дивлюся на людей на їхні погляди...Сірість в очах і втома від такого життя...І на одній зупинці маленька дівчинка помахала рукою вслід тролуйбусу...Один жест і в душі тепло, на обличчі усмішка)))Радості Вам!!!
Софія Кримовська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00