Мангрові зарості зліва і справа...
Темно навкруг, але дуже цікаво.
Он пропливає варан вдалині,
Погляд холодний, аж страшно мені.
Пагубне місце, болото мерзенне...
У вишині палить сонце вогненне.
Тут океан зустрічає ріку,
Воду дає їй солоно-гірку.
Запах кокосів гниючий, огидний,
І далі носа нічого не видно.
З дерева корені в тонкі ряди,
Тягнуться із висоти до води.
Все те коріння в вузлах і колюче,
Сплелось в клубок, наче плем'я гадюче.
Тьма комарів, паразитів і бліх,
Хатою мангри слугують для всіх.
Чорні, червонії мангри, і білі,
З мулу стирчать стовбурці занімілі.
Змії кишать, крокодил он закляк,
Краби, креветки завбільшки з кулак.
Все це для мене - цікава мандрівка,
А для людей острівних - тут домівка...
Дивлюсь відзняте у мандрах кіно...
Шкода, було це все дуже давно...
08.08.2011
Фото автора
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, і задали ви мені клопоту, Микола Антонович! Не хотілось мені дієслівну риму приміняти, але нікуди не дінусь... доведеться...
Що скажете на :
"Змії, креветки і краби кишать,
А он крокодили сховатись спішать"
Нагадує щось накшталт "Що бачу, про те й пишу" В цілому ж, пізнавально і цікаво.
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталко, мені здається, що вся поезія грунтується на тому - "що бачу, те пишу" Людина закохалася - про це пише вірш; пролетів ураган сварки - і про це є вірш; побачила зорепад - і про це написала; настала осінь - і вірш народився новий. Все, що бачить, відчуває, переживає, про що мріє - все людина вміщує у вірші. І це здОрово!
Дякую, що завітали! Було приємно почитати ваші коментарі.