Я іноді крізь сон чую як ти зі мною розмовляєш...
Як торкаєшся шиї кінчиком вказівного пальця...Як тихо цілуєш
ритмами повільного вальсу...
Всередині ситець,що пахне бузком.
Пожовкле,клітчате ретро...
Тіло,збудоване за зразком,
надто тонке і відверто вперте,
як емоційно терпкий,згубний синдром.
Разом з корицею на шматки перетерте...
В очі залите напівсолодким вином.
Я ще досі,коли прокидаюсь,бачу на ліктях подряпини...
Мабуть,не варто стелити жорсткі простині.
Вони потім снами заляпані
від хірургічного,хтивого розтину...
Я настільки сонна,що здаюсь несправжньою...
Як наполіроване столове срібло.
Як простір на тарілці,замощений свіжою спаржою,
для естетичності вигляду тобі потрібна.
