…Відчахнулося щось у душі,
Світла промінь забився в куток,
Гул ракет серед тиші вночі,
Світло просить води дать ковток…
Я не знаю, як жити без світла,
Як тепло у душі зберегти,
Стало темно мені й непривітно,
Моє світло топтали кати.
А воно так пручалося бідне,
Не хотіло, щоб брали в полон,
У куточок забилося рідне
Й ледь торкалось холодних долонь.
Гріє світло промінчиком тепло,
На дорозі війни не згубилось,
Засіяє воно ще над степом,
Сяйвом в серці моїм відродилось.
І сіятиме, стільки є віку,
У душі і у серці моїм,
В українки його — без ліку,
Я й нащадкам його заповім.
Хай купаються в сонячнім сяйві,
Бережуть сонця світло в душі,
Хай же буде його, щоб не зайво
Поділитись зі світом усім.
