Вона завжди поспішала жити
не ходила по землі, літала.
Вміла у мріях, цей світ творити-
У своїх руках- рай малювала.
Плили сизі хмароньки по -небу
І бачила різні образи в них.
Кружляла журавкою край неба
Шукала між зір у слові утіх.
Дивилась божим оком на цей світ,
Як падає сонячний дощик вниз.
Душа квітнула, як весняний квіт
Небо дарувало її сюрприз.
Шукала себе поміж ясних зір
Від щастя танула, як сніжинка.
Вечорами слухала пісню гір
Оживала в ній мертва клітинка.
Розчинялась у дощі веснянім
Сльоза поїла дуба, клена.
Цвіла у снігах проліском раннім
А душа її листям зеленим.
Вона була, як добра коняка
І тягнула на собі важкий груз.
Топтав і шмагав бичем вітряка
Душа її щира немов гарбуз.
ЇЇ поклонялись лорди в ноги
Старі столітні дуби край доріг.
Захищали від бід, тривог Боги-
i благословляв труд- білий сніг.
Вона трудилась, як пташка рання
Як бджілка носила у рій меди.
І на вервичці зір до світання
Молилась ,щоб цвіли її сади.
Ніколи не думала за себе
У праці згорала наче свіча .
Слухала тишу пречисте небо
До півночі солов'я і сича.
Треті півні вели її спати
На кулаці дрімала до ранку.
Вставала, щоб сіяти, жати-
Зустрічати сонечко на світанку.
Вона була в боргу перед всіма
Віддавала любов по зернині.
Не думає за себе, як зима -
Зітхає ,ковтає сльози вдовині.
.
