Розгулялася начебто осінь,
Так чого забажається ще?
Сивину, може, змити з волосся
Під її прохолодним дощем?
Я промовчав би навіть про втрати,
Що полином у лузі гірчать,
Тільки б разом із нею чвалати
І топитися денно в очах.
Та навряд чи можливо кохати
Якось менше цю дивну красу,
Що ось-ось розіллє біля хати
Свій багрянець і лагідний сум.
Я би душу, роками зім'яту,
Без жалю кинув прямо до ніг
За можливість її обіймати
І проводити в пестощах дні.