Мій лабіринт із загнаних думок...
В ньому блукаю, шукаю, і не знаходжу.
В ньому звучить їх так багато –
Навіяних, спростованих, і я між ними тихенько броджу.
В моєму лабіринті ростуть високі стіни із переплетених гілок,
В моєму лабіринті видно цілі, лунає музика, і я знову роблю крок.
Доріжки вже протоптані, мінливий колір листя знов змінився,
То був жовтогарячим, наче сонце, тепер темно-блакитний скрізь тут оселився.
І бродить уві сні, мов та примара, крихкий спокій,
Його так часто вітер колихає, мені так хочеться відчути його дотик,
Його повільне дихання, і цілющий запах моря.
Він все ще щось шукає, йде по слідах мо́їх.
Думки собі плетуть знов лабіринти,
Зводять стіни, перехрестя і мости.
А я ходжу між ними і шукаю квіти,
Які ось-ось мають розцвісти...
Ну от навіщо ти це робиш? Мене ностальгія до вечора з"їсть
Ой, море-море, чому ти так далеко…
Коли в твоїх простОрах врятуюсь я від спеки?
Буваєш ти прозорим, буваєш ти примхливим
Ох, море-море, зроби мене щасливим.