Найполохливіше звірятко – то душа,
З очей – нема - і визирне лякливо.
Буває, думаєш – не варта і гроша,
Й проходиш повз найбільше в світі диво.
Буває, зачерствіла, наче хліб,
Але свята… як хліб святий, свята!
Черствою стала від життєвих бід,
Лишила свіжість у чужих світах.
А ти шукаєш свіжу, молоду,
Безгрішну, чисту, незрадливу…
Знайдеш, гукни: побачити прийду
На душу, по-дитячому щасливу.
Знайдеш, тримай, як більший в світі скарб,
Щоб не шукати нової по світу -
Вона ж одягнеться у одяг із тих фарб,
В які душа, що поряд йде, одіта.
