Присвячую дівчатам – дочці Тетяні
і її подругам – Орляні зі Львова,
та Тетяні з Борзни
Є в мене донечка Тетяна.
З подружков дружить тридцять літ.
Зовуть її мило – Орляна.
Для них єдиний цілий світ.
А є у них іще подруга,
Правда, з далека - із Борзни.
Та є також і тут заслуга,
Бо кожний раз летять дзвінки.
То від Тетяни із далека,
То від подружок з Львівщини,
Бо їм, як в юності, так легко
Все бесіду собі знайти.
Не знаю, щоб колись сварились
Й не чув, щоб спорили за щось.
Їх думки завжди ся сходили,
Навіть за те, що відбулось.
Роки ішли і йдуть і далі,
Давно навчання позаді,
А в них єдині магістралі
І у серцях і у душі.
Давно сімейними вже стали.
І діти виросли також.
Але дружити не лишали,
Видно інакше їм не мож.
Мені, як батьку, так приємно
Дивитись з радістю на них,
Що їхня дружба не від’ємна
Й я вірю – житиме у них.
Таких, напевно, не багато
І трудно в світі їх знайти,
Щоб вміли щиро і завзято
Свою так дружбу берегти.
Тому, мої любимі діти,
Будьте такими, як ви є.
Тоді за вас буде радіти
І покоління, що росте.
Вони за приклад уже нині
Поклали вас в свої серця.
І теж спілкуються й щасливі
Й живуть у дружбі, як сім’я.
