Я шукала у полум"ї свіч,
Незбагненного суть...
Наче вилита ртуть,
Мерехтіли... вогні протиріч...
Десь за межами кола у тінь,
Заховавшись мовчить...
Пилом тихо тремтить,
Чи то янь проростає, чи інь?..
Обриваючи спогадів сон,
Струменіла вода,
Чувся шелест... гойда
Тихо вітер верхів"я крон...
Я шукала... спаливши думки,
Розсипаючи прах,
Поглинаючи страх,
І тому малювала зірки...
Засівала Чумацький я шлях,
Обпікаючи слід,
І ступаючи в лід...
В незбагненного, ніби гостях...
Хоч шукала його...не знайшла...
Зорі падали вниз,
Обірвався карниз,
По якому на небо ішла...
Зрозуміла... веселки вінок,
Як боги заплетуть,
Незбагненного суть...
Я дістану... зі схову думок...
17.02.2015
интересно, загадочно, даже неожиданно!.. мне очень понравилось, хотя некоторые места чуть хромают, но я уверена, что ты сама о них знаешь и поправишь... если захочешь. только без обид! просто мне ещё раз хочется повторить, что твои стихи того стоят, а я их, с удовольствием! перечитала несколько раз...
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Конечно,без обид...пока не вижу...пусть пройдет время...Я вчитаюсь...
ой...красиво! тільки будь-ласочка-не по карнизу на небо..бо вони мають здатність обриватися... можна по сходах...чи по драбині...ну..на зорельоті...ще можна
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я по карнизу,бо якась Марсіанка зореліт поцупила... Я передумала...лізти ще зарано... Я ще тобі крові поп"ю...