За вікном був маленький дощик,
Промінчик сонця в серці погас.
На дворі була пізня осінь
І очі, сповнені хвилювань...
В цей час навколо все завмерло
І тільки чути серця стук...
Я знала, що хвилююсь, недаремно
Я знала, що в цю мить, ти вже не тут...
Була вже ніч,
На дворі темно-темно,
Але для мене зірка там пала.
Я знала, що це ти,
Це наче так і треба.
Між нами відстані нема...
І може ти мене не чуєш,
А тільки бачиш із небес...
Болю ти вже не відчуєш,
Який собою ти принес.
Багато болю, смутку, гніву
На світ, на себе, на людей.
Ти був життєво необхідним,
Але пішов у світ тіней.
З роками, я вже, мабуть, звикла
Жорстокий світ в нас забира
Людей, які нам так потрібні,
Але поруч їх нема...
P.S.: цінуйте кожну мить, бо самі найдорожчі можуть неочікувано втекти. Можна повернути будь-що, але не людину, якій не повернути життя...
