Говорять про любов, щоб просто говорити,
Але не відчувають ні краплини почуття.
Частіше лиш ведуть себе як діти
Не слухають свого серцебиття...
Пусті неначе й тріснуті мов вази
І більшого від них вже не чекай,
Дійшли до краю і відречення як фаза
Їх огорнули злоба, страх, печаль...
Хіба бувають часто прикрими моменти?
Хіба життя зациклене лиш на одних?
І фразу “не кохає” включать як сирену,
Не даючи ні серцю ані нервам вихідних.
Ви втомлені від світу і від люду
Хіба не видно очевидності речей?
Кохання не минає як застуда
І не рахує днів безсонних і ночей.
Воно лиш попервах старається чекати,
А потім як приходить відлік на роки
Ви починаєте повільно забувати,
Тепло тих рук, які важливими були.
І з часом вже не в силах ви змінити
Того, що так хотіли зберегти
Кохання не навчилось вічно жити
Його як завжди жадно забиратимуть роки.
