Підстрижені нігті порівну складені
У коробки із зимовими яблуками
Блукав би невидимим стравоходом
Величної матері червоної планети
Е, ти,
Ні, не ти,
Хоча так, ти -
Сплачуй борги вуличних біженців
Господи, я підсвічую уночі довжелезними
Пальцями залізничні шляхи,
Щоб потяги курсували ритмічно,
Не втрачаючи музики, не страчуючи душ
Які ж тут, до біса, невигідні правила
навіть біг – враховувати за діагональну симфонію
сліпих музикантів не можна,
а що б тоді варто?
Натягти візерунок кажана на скроню поснулого
Кондуктора, почепивши тим самим вічність за
кишеню смерті?
Як ж неймовірно смердить мить очікування,
як ж неймовірно палають зірки, випущені з горла
розітнутих саламандр
Е, ти
НІ, не ти,
Хоча так, ти
Які твої наміри?
Чи вони суміщаються
Із моїми,
У цій божевільній системі координат?
Ніч за ніччю руйнується пиріг
з начинкою страху,
І від цього робиться ще
Ля̕чніше.