...я поривалась встати із колін
своїм дітям я руки простягала
бо замість сонця, згарища, та дим
блакить над полем - кров*ю засіяла.
я піднялася, бо народ повстав
горять під небом ватри очищенні
лихий метал в серцях навік з*остав,
пішли на небо діти убієнні.
лихого ката скинуто навік
тікав ген - ген, аж за черемне море
тікає з неба, смерті страшний лик
всихають слози, та відходить горе.
нехай говорять дзвони на церквах,
сто ангелів із неба закликають
сурміть у сурми, бо скінчився шлях
для тих людей, що волю здобувають.
...та що ж це люди! Похитнулась знов,
як верба - заточилася і впала
в моїм обійсті знову плине кров
в душі моїй знов ватра запалала.
сини мої! Ви ж славні козаки,
забули про розтерзаную матір
бо тягнуть враже золото по хатах
не поховавши братськії кістки.
усіх згорілих заживо дітей,
і тих хто кров людськую пив як воду
зараз звело д*одного хороводу
бо всі забули власних матерей...
я так хотіла з попелу повстать
навіть вінком уже причепурилась
та й кроку не дали мені ступать
ті самі що раніше не наїлись.
розкрає навпіл буря - захід, схід
забрав лихий, моє блакитне море
о діти, діти! З вами мені горе
згорів в житті останній смолоскип,
небесна сотня - в славу порина
мабуть до них я полечу на хмари
мене убили розбрат, сум і чвари
поміж братами...
більш мене ...нема....
