БАРВІНКОВА ЛЮБОВ
Знов у пам’яті виник,
Мов задавнений страх,
Синьоокий барвінок
На старих цвинтарях,
Де запались могили,
Похилились хрести,
Де ночами світились
Чорні лики святих.
Між старого штурпаччя
Забур’янених ям,
Усміхається наче
Барвінковий туман,
Як Господняя ласка
Ця небесна блакить -
Де барвінок прослався,
Там уже не болить!
І манила й лякала
Шалина таїни.
Ми його не топтали -
Милувалися ним!
Задивлялися мовчки
Звіддаля крадькома
В барвінковії очі
Тих, кого вже нема…
Де нога не ступає,
Там, напевно, сам Бог
По землі розсіває
Барвінкову любов,
Бо ніяка загроза
Їй не чинить біди,
Навіть люті морози
І пекучі льоди.
Знову в пам’яті виник
Дорогий-дорогий
Невмирущий барвінок
Із забутих могил.
Де вже більше не буде
Ні свічок, ні хреста,
Де забулися люди -
Там земля пам’ята…
