|
Не дурень, здається, та не розумію,
Чому забирають, в планети надію,
Відповідь – в небі, як не шукай,
Спочатку людину, ти спробуй пізнай.
Ми дивні, доволі, бо схожі жахливо,
Не словом, панове, а домом і дивом,
Що зветься – Земля, а ще – Вавілон,
Бо зовні – могутня, а в серці закон,
Давно вже не діє… складно, чи ні?
Недопалок кинути, в місце де всі,
Повинні лежати відходи людей!
Здається, все просто, й не треба ідей…
Парки горою забиті усім,
Та, мабуть, приємно, очам там твоїм,
Берег, на морі, вже більш, не пісок,
Ти відчуваєш, цей дивний зв’язок?
Багато, ж не треба, тільки пильнуй,
У серці мораль, та в Матір, не плюй,
І бійся, юначе, бо може і нам,
Не схочеться, більше, прибрати панам!
ID:
385039
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 15.12.2012 12:52:30
© дата внесення змiн: 15.12.2012 12:52:30
автор: Vladimi Dubovik
Вкажіть причину вашої скарги
|
