Який же ми таки народ наївний,
що нами досі правлять бандюки!
Усі ми, кажуть, – діти України.
А звідкіля ж беруться байстрюки?
Тут кожен має на папері волю.
За землю йдуть нерівнії бої.
Свободу мають злодії в законі
і кажуть вівцям, люди ми – свої.
О, скільки ще в ментальності прогалин!
По закутках співають солов’ї.
І родичі вже стали ворогами –
собраття і перевертні свої.
Є влада – незалежна від народу.
І зрадники, як водиться, свої.
Та як же нам позбутися породи
байдужих охломонів-холуїв?
О, скільки люду ще клює на гречку!
Солодкий цукор, та гірка ціна.
Якщо ти не баран, чи не овечка, –
тебе за гріш не купить сатана.
О, скільки ще нам треба революцій –
уроків у одвічній боротьбі?!.
І звідки такі нелюди беруться?
Потрібна ЕВОЛЮЦІЯ в собі.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже толкове Ваше запитання. Таки малась на увазі ЕВОЛЮЦІЯ в собі.
При написанні цього вірша я не збирався акцентувати на закінченні - якось так воно вийшло
Ваша думка-порада далі?.. Буду щиро вдячний.
Влада на цей день призначила "політичну тишу" - щоб ніякої агітації.
А Ви, пане Олександре, так потужно і голосно вистрілили таким громадсько-політичним віршем!
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00